Здавна відомо, що козаки були взірцем хоробрості, вправності та сміливості. Поки вони виборювали свободу, їхні дружини дбали про родину, займалися рукоділлям, не поступаючись чоловікам у вмінні влучно стріляти й триматися на конях. Відчути себе справжнім козаком і при цьому непогано оздоровитися у козацькому таборі можна й сьогодні.
Щороку «Козацька фортеця» обирає для таборування наймальовничіші куточки України, щоразу змінюючи місце розташування дитячої Січі. Цього літа обрали Шишаччину. «Зробили, — розповідає головний у таборі, отаман Володимир Шерстюк, — все, як колись було на Січі. На горбі розмістили курені, внизу, у затінку, — куховарня. Є зручне поле для тренувань, а побіля самої річки, куди треба збігати по спеціально вимощених деревиною східцях, — майданчик для верхової їзди. Біля берега тихоплинного Псла пришвартували байдак — човен, що вміщує осіб двадцять. Одне слово, такої вишукано живописної й великої території традиційним таборам відпочинку й не снилось. Життя у таборі максимально наближене до січового — жодних ознак цивілізації. Ранок козачат розпочинається з пробіжки босоніж росяними луками, весь світловий день діти у русі. Замість традиційної дискотеки — пісні біля ватри».
 Не перший рік табір організовує київська громадська організація «Козацька лицарська школа». На літній період активісти цього угрупування зі звичайних економістів та педагогів перетворюються на курінних та хорунжих, й змінюючи куряву міста на природу. Окрім занять фізичною культурою та розваг наставники оповідають дітям сторінки історії козацтва, вчать старовинним пісням й обрядам, а отже, додають до їхньої свідомості паростки національної гідності й патріотизму.
 Наразі табір змішаний — 25 дівчаток й 50 хлопчаків. Зміна триває 10 днів і коштує батькам близько півтори тисячі гривень. Деякі таборують уже не перший рік. Семирічна красуня Інна з Броварів, завершуючи роботу над лялькою-мотанкою, розповіла, що до такого табору потрапила вперше — мама, викладач, не побоялася відпустити доньку до лісу. Тепер радості й гордості дитини немає меж, хоча і нарікає на комарів — надто вже кусючі вони виявилися цієї пори.
 Наставниця Марія у захваті від першої роботи своєї підопічної. Протягом навчального року вона опановує професію технолога в одному з київських вузів. На Марії — дивовижна старовинна вишиванка, у голові — поглиблені знання з історії України. А ще вона навчає дівчаток бісероплетінню, грає на сопілці, співає старовинні пісні. Під переспів заповнений дітлахами та дорослими байдак вирушає тихоплинним Пслом. Човен виготовлений за законами козацького суднобудування, а весло, до слова, вагою близько десяти кілограмів. Не поїси козацької юшки, як то кажуть, не піднімеш. Їжа у «Козацькій фортеці» — проста й поживна. Любителям чіпсів і льодяників тут доведеться сутужно, зате для здоров'я корисно. Джерельна вода заміняю будь-які лимонади.
 Та найбільше задоволення, здається, дітям приносять коні. Займається тваринами досвідчений тренер, керівник кінно-акробатичного театру «Кош» Андрій Півень.
— А який же козацький табір без коней? — зауважує Андрій, — верхова їзда корисна усім, адже має лікувальний ефект: покращує тонус м'язів, координацію рухів, поставу.
 Цікавлячись стажем катання одного з наїзників, дивуємося: київський хлопчина сім днів як їздить верхи, проте вже непогано виконує деякі трюки. Для тих, хто ще побоюється граціозних велетнів, — маленький кінь Юлій Цезар. Цей поні, а ще цап та пес — улюбленці дітлахів.
У нашої нової знайомої, десятирічної Людмили з Києва, дізнаємося про її улюблені заходи «Козацької фортеці». Для дівчинки це стрільба зі справжнього лука. Влучає не з першого разу, проте сам процес дитину захоплює. Як розповіла вона далі, діти тут зайняті кожної хвилини, за домом сумувати просто не встигають.
— Табір шикуйсь! — глашатай — з вигляду козачок зі старшого куреню — ззиває на збори.
 Підбиваючи підсумки дня, найстараннішим вручають зірочки — показник успішності. Наприкінці зміни переможець, володар найбільшої кількості зірочок, отримує право вистрелити з табірної гармати.
— Хлопчики завжди прагнуть бути сильними, тому, вважаю, й виховувати їх треба по-особливому: сприяти розвитку вольових чоловічих рис — хоробрості, сили, витривалості. У сучасному житті це не так просто, адже діти зростають, наче у парнику, — багато часу проводять біля комп'ютерів, а за приклад для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета — прищепити їм інші цінності, аби вони згадали, звідки вони родом, — вважає Володимир Шерстюк.
Таке саме прізвище має й хорунжа Вікторія — тендітна пані, яка тільки-но завершила урок з бойового гопака. Вікторія та Володимир — подружжя. Мати навички захисту, фізичну витривалість, — вважає вона, — повинна сьогодні кожна жінка.
— Рукоділля й бойові мистецтва — природні заняття для української жінки. Адже здавна так склалося — коли чоловіка не було поруч, жінки мали самі себе захищати й при цьому не забували виховувати дітей та облаштовувати обійстя. Помиляєтеся, якщо думаєте, що наших дівчат хлопці побоюються — вони просто вміють захистити себе. Взагалі наше завдання — добротою та власним прикладом вишколити дітей. За погану поведінку караємо віджиманням. Повірте, за десять днів у нашому таборі діти змінюються — хулігани перевиховуються, а тихоні набувають впевненості, — говорить Вікторія.
Козачок Дмитро Масенко теж киянин. Розповідає, що до табору привело бажання продовжувати тренування з гопака й влітку. Харчами не перебирає, до фізичних навантажень уже звик. Дівчину собі ще не примітив — ніколи!
Узагалі у «Козацькій фортеці» спочатку відчуваєш легкий шок — здається дітям пропонують надто важкі випробування. Та наприкінці відвідин доходиш висновку, що, мабуть, таки треба хлопчакам для формування справжніх чоловічих рис проходити подібну школу. Ну а дівчаткам? Можливо, комусь краще ляльками бавитися, ніж верхи скакати, а втім, саме у таких умовах формується почуття відповідальності й самостійності, що так необхідні жінкам у теперішній час. Та й хлопців роздивляться: хто тут може називатися справжнім козаком.